(до п'ятиріччя виходу книги Ольги Дриль «Я вашу душу словом полікую…»)

Вінниця. ТОВ «Мерк'юрі-Поділля». 2019

 

П'ять років тому – у 2019-му – у Вінниці вийшла третя збірка віршів Ольги Дриль (Кириленко) під назвою «Я вашу душу словом полікую…» Колись епіграфом до своїх текстів я вибрав слова мого друга – відомого на українському Донбасі поета та барда Валерія Кіхтенка «Такий мій хрест – встромляю в душу шприць…» (в оригіналі «Таков мой крест – вонзаю в душу шприц…») Бачите, як поєднуються «душа та слово». В одних руках слово – це зброя, в інших, як у Олі – це ліки…

 

Коли мені випадково попалась до рук ця збірка з автографом авторки «Нехай рядки моїх віршів лікують твою душу» від 2021 року, то перші ж рядки лягли на мою душу, як тендітні пальчики молодесенької лікарки під час останнього огляду мого старіючого тіла. Це було щось таке, чого тобі все життя хочеться, та випадає таке щастя далеко не завжди. Лірика від Ольги Дриль – це справжня арттерапія. Писались вірші, як мінімум, п'ять років тому, коли ще в Україні не було стільки «поранених душ» - наслідків цієї страшної війни. Сьогодні її «слово» як ніколи актуалізується. Я не знаю, як це зробити, але є багато фахівців цієї непростої справи…

Книгу відкриває передмова Василя Кавуна, першу частину якої я пропоную вашій увазі під епіграфом самої Дриль «Люблю цей Богом даний словопад!»

 

ПЕРЕДМОВА ВАСИЛЯ КАВУНА

                                                                             «Люблю цей Богом даний словопад»

                                                                               Ольга Дриль

 

Вісімдесяті роки. Скромна старшокласниця Оля Кириленко несміливо, навіть червоніючи, заходить до редакції оратівської райгазети (Оратів – центр однойменної селищної громади на Вінниччині – примітка Олександра Мазана), протягує списані акуратним почерком листки з віршами і терпляче чекає «вердикту». Професійний місцевий поет Юрій Боярунець поряд з нами тоді ще не працював. Редактору газети Анатолію Романюку, який незадовго до того закінчив Одеську ВПШ (Вища партійна школа – примітка Олександра Мазана), де навіть очолював літературну студію «Парус», вже було не до поезії. Проза життя полягала в тому, щоби встигати вичитувати сторінки свого видання в Іллінецькій районній друкарні, бути уповноваженим райкому партії (мається на увазі нині заборонена комуністична партія України – примітка Олександра Мазана) в одному з колгоспів та ще й самому часом «спекти» передовицю прямо на машинку.

 

Тож і виходило, що опинятись один на один з віршами Ольги найчастіше випадало мені, молодому його заступнику, студенту-заочнику факультету журналістики столичного університету. І в цьому допомагали щойно отримані знання з теорії літератури. Нині, вже майже сорок років по тому, важко пригадати свої поради початкуючій поетесі, але вона, як виявилось, добре їх пам'ятає. Днями нагадала мені, можливо, всі…

А тоді на тлі звичних перших спроб школяриків, які переважно римували прозу або переспівували загальновідомі речі, вірші Ольги вражали вмінням у всьому бачити  свої барви і незвичайні відтінки, чути невловиму іншими «мелодику тиші», торкатися незвіданого і віднайти такі слова у нашій багатющій мові, аби дивувати читача кожним реченням. Це їй вдавалось.

 

Досі шкодую, що Оля Дриль (Кириленко) не подалася в журналістику. Впевнений, це б не завадило її поетичному хисту і, в той же час, розширило б творчі обрії. Але Ольга Анатоліївна вибрала споріднений шлях – стала професійною філологінею і з чоловіком-прикарпатцем Василем Дрилем повернулись до рідного села, яке її завжди надихало й надихає на своє бачення навколишнього світу… (далі – буде)

 

«ПРИТУЛИЛОСЯ ЛІТО ДО ОСЕНІ…»

Притулилося літо до осені,

Вкрились трави холодними росами.

І «курли» журавлине за далями

На крилі зі своїми печалями.

Примудрилося так непомітно

Літо-літечко стежкою збігти.

Осінь тихо закралася в сад,

Заправляє усім грушепад.

Всю долівку грушками встелив,

Лине осені ніжний мотив.

Вітер хвацько обтрушує шати,

Шле листи до своїх адресатів

 

З поезією талановитою та надзвичайно ліричної авторки з невеличкої Лопатинки, що у Оратівській селищній територіальній громаді на Вінниччині можна ознайомитись на фейсбук-сторінці «Авторська поезія Ольги Дриль» та на ресурсі «КультПоділля» сайту «MAZAN-INFO»

 

(далі – буде)

 

Олександр Мазан, 1 жовтня 2024 року (фото - фейсбук Ольги Дриль)