Ірина Трушкіна – відоме ім'я в українському волейболі. Судіть самі – переможниця «Золотої Євроліги-2027» із збірною України, семиразова чемпіонка України, семиразова володарка Кубку України, володарка треблу у польській «Таурон-Лізі» - одній з найсильніших ліг світу, чемпіонка, призерка та володарка Кубку Румунії, учасниця ще однієї з найсильніших ліг світу – турецької «Суперліги». Ось така зірка і – раптом – у звичайній шкільній залі у Вінниці на звичайному матчі чоловічих (скоріше – юнацьких) команд «Чемпіонату Вінниці-2026». Зізнаюсь, весь матч, поки знімав та коментував всі його три партії, картав себе за те, що ніяк не можу ідентифікувати таке знайоме будь-якому шанувальнику українського волейболу останніх двадцяти років обличчя. Врешті-решт, лише коли вийшов із зали, вдарив себе по лобі – та це ж Трушкіна! Як ти міг її не впізнати?
Та коли це я бачив її «вживу» - у «Льодовому Палаці Спорту» Сєверодонецька років десять тому, де вона з южненським «Хіміком» грала проти «Сєверодончанки». А по телевізору – сотні разів!
Ось так буває, друзі, у 66 років, коли пам'ять підводить… Як тут не згадаєшь той клятий штучний інтелект?
А чого це зіркова Ірина Олександрівна завітала до нашої Вінниці? Чи не підсилити «Добродій…»?...
