БОРИС ЛЕЩЕНКО. «ПОБАЧИТИ БИ ЖЕНЬКУ НАЯВУ!...»
Сьогодні хочеться презентувати вам черговий вірш метанівчанина Бориса Лещенка. Цього разу у ньому проглядуються якісь особистісні нотки. Цей вірш увійшов до першої збірки поезії Бориса Олексійовича «А як Метанівку видно!», яка готується до виходу за підтримку відомого громадського об'єднання «Ми – вінничани!»
«ПОБАЧИТИ БИ ЖЕНЬКУ НАЯВУ!…»
Тут народився я і ріс,
В селі прийшло життя моє.
Як коло СУри верболіз
Коріння в нім пустив своє.
Найкращу жінку тут зустрів
Побрались тут, звели і хату.
Тут народили двох синів,
ПочАли долю тут крилату.
Зростали діти наші тут,
Тут вчились, по землі ходили.
Всі знали добре свій маршрут,
Село і землю тут любили.
Так пролітали дні й рокИ,
Не бУло часу їх лічити.
Ми разом прожили два вІки,
В останньому – життя скінчити.
«Дісталось» «половиночці» моїй
Не знаю – скільки жити тут мені –
У хаті цій привітній і своїй,
В яку я вріс, як в поле зерня…
Тут все своє – привітне і святе.
Тут стіни – рідні, дорогі і милі.
ГорОд – в картоплі, літом зацвіте,
Все обробляю, хоч й роки похилі.
Весной під хатою акація цвіте –
Духмяний запах розриває груди,
А зверху й знизу – горіх росте,
Та виноград й шовковиця повсюди.
Рожевий абрикосів ніжний цвіт
І яблуневий – білосніжно білий,
І наша кладка, що в ставку стоїть,
Трава зелена, краєвид мій милий.
Ті верби, в жовтім цвіті, над ставком,
Коріння їх з роками все вода підмила.
Неначе хоче скинути їх у ставок.
Спокійна й тиха, а яка ж при вітрі сила!
Тумани білі - восени густі -
По той бік ставу нічого не видно.
Це було і не раз в житті,
Коли на кладці тій рибачив.
Весною чув зозулю на вербі –
Вона мені роки кувала.
Тепер я згадую в журбі,
Як жінка на сніданок звала.
В хаті своїй так і живу,
Шукати пари?... Вже не треба…
Побачити би Женьку наяву!
Щоб можна – прихилив до неї небо!
Життя це скінчиться колись…
Ніхто не знає – у якій порі!
Часи щасливі ті, що разом провели!
Та знає це лиш той, що на горі!
Метанівка, 18 жовтня 2022 року
Олександр Мазан, спеціально для «Нашої Метанівки», 9 січня 2025 року
