50 РОКІВ ТОМУ. ПРОТИСТОЯННЯ РОСІЯ-УКРАЇНА У ЖІНОЧОМУ ВОЛЕЙБОЛІ (частина 4)

 

У 1975 році – 50 років тому – «Чемпіонат СРСР-1975» серед жіночих команд був унікально коротким та стислим. Він стартував 11 січня 1975 року, а фінішував – у кінці березня 1975 року. При цьому, у «Вищій лізі» стартувало одразу 12 команд, які за цей час примудрилися зіграти по 25 матчів (!!!) за 5 турів у п'яти різних містах тодішнього союзу. Україна у «вишці» була представлена трьома командами, втративши одне представництво у порівнянні з 1974-м: «Іскра» Луганськ, «МедІн» Одеса та «Буревісник» Київ. Традиційно, всі очікували протистояння Росії (6 команд) та України.

 

Як я вже повідомляв у попередній частині, організатори – «Федерація волейболу СРСР», яка знаходилась у москві, -  призначила перші два тури у Санкт-Петербурзі (тоді – Ленінграді) та Єкатеринбурзі (тоді – Свердловську) – російських містах, щоби шістьом російським командам було легше вийти у фінальну «вісімку». Але…

 

Ще раз наведу результати першого ігрового дня «Туру 1» у Санкт-Петербурзі:

11 січня. «Зимовий стадіон»

«МедІн» Одеса – «Нефтчі» Баку - 3:0 (16:14, 15:12, 16:14)

«Буревісник» Санкт-Петербург – «Аврора» Рига - 3:2 (15:13, 15:7, 7:15, 2:15, 15:11)

 

Тодішня газєта «Советській спорт» (ще раз велика подяка працівницям сектору періодіки «Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Валентина Отамановського», які знаходять у своїх запасниках подібні видання і допомагають нам з вами сформувати сучасні погляди на тодішні події великого протистояння) пише про те, що одеситки з різних причин не дорахувались на турі одразу чотирьох своїх провідних волейболісток: Валентини Мишак (Волощук), Неллі Абрамової, Л.Червякової, Врадій. Крім того, слід зазначити, що «Нефтчі» вважався одним з претендентів на призове місце, був дворазовим призером союзного чемпіонату, регулярно поставляв до складу радянської збірної волейболісток, а такі майстрині, як Інна Рискаль та Віра Ганженко (Лантратова) – були справжніми зірками тодішнього світового волейболу. У холодному «Зимовому стадіоні» (на фото), на бігових доріжках якого тодішня російська влада примусила грати українських, азербайджанських та латвійських волейболісток, які звикли у своїх країнах займатись волейболом у цивілізованих умовах, бакинки також не могли розраховувати на одну зі своїх лідерок – Кальну (схоже, вона мала українське походження). Ще одна особливість, яку підмітив автор огляду у «Совєтському спорті» від 12 січня 1975 року «В.Павлов» (не плутати з тим російськом «фуйлом», яке відібрало в українців на початку 90-х мільйони збережень на «книжках» тодішнього російського «Сбєрбанка»). В атаці «Нефтчі», як завжди вирізнялась Віра Ганженко, яка тоді грала під дівочим прізвищем Лантратова (ще одна «українка» по чоловікові), але… вона нападала лівою рукою, бо її права була травмована. Автор так її і назвав - «хвора Лантратова», а увесь цей матеріал газети називався (руською) «Лєвша понєволє». Ось за такого розкладу команда Юрія Ісидоровича Курільського (та це ж Одеса!), який очолював «МедіІн» аж 21 рік поспіль (1964-1984), у справжній «зарубі» (подивіться-но на рахунок у партіях) таки здолала «нафтових». На жаль, у мене немає під рукою повного складу тодішньої одеської команди, але ми над цим працюємо і сподіваємося, що одна з «зірок» одеського волейболу – Ніна Олександрівна Романова (Задорожня), яку я на різних ресурсах привітав весною цього року з 85-річчям (!!!) і яка є спражньою історикінею одеського волейболу, - нам у цьому допоможе.

 

Про матч «Буревісника» проти «Аврори» я вже писав у «випуску 2».

 

Додам, що матч ЦСКА Москва – ТТУ Мінськ не відбувся у зв'язку з участю російських військових у єврокубку.

Вболівальники з нетерпінням чекали на центральний матч туру – ЦСКА – «МедІн», який відбувся наступного дня – 12 січня. Але про це – у наступному випуску, дочекайтесь, буде дуже цікаво!

 

Олександр Мазан,  4 грудня 2025 року (спільний проєкт «MAZAN-INFO» та «Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Валентина Отамановського»)