‹ Назад

«ВОЛЕЙБОЛЬНА ВІННИЧЧИНА» В ЛЮДЯХ, ПОДІЯХ ТА ФАКТАХ» (випуск 20 (117))

ОЛЕКСАНДР БОНДАРЕНКО: «ВОЛЕЙБОЛОМ Я ПОЧАВ ЗАЙМАТИСЬ У ЧЕРКАСАХ»

 

 

«ВОЛЕЙБОЛЬНА ВІННИЧЧИНА В ЛЮДЯХ, ПОДІЯХ ТА ФАКТАХ» продовжує публікувати серію матеріалів до дня пам'яті одного з фундаторів волейболу на Поділля – майстра спорту Олександра Бондаренка. Вивчаючи далеко не таку вже й багату волейбольну бібліографію, знайшов доволі масштабне інтерв'ю з Олександром Юрійовичем видання «Часопис про вінницький волейбол» (№3-14 лютого 2016 року). Сьогодні пропоную вашій увазі деякі його фрагменти:

 

Олександр Бондаренко: «Волейболом я почав займатись в ДЮСШ Черкаси, а першим тренером у мене був Ю.М.Більман – знаний фахівець, який підготував багато майстрів спорту, які виступали у клубах тодішньої «Вищої ліги» і колишнього Союзу, і нинішньої України. Серед його вихованців є і олімпійські чемпіони. Мені приємно, що і я поповнив перелік вихованців Більмана, які стали «Майстрами спорту».

 

По закінченні ДЮСШ Черкаси я був запрошений до Вінниці відомим тренером Михайлом Лазебником у склад вінницького СКА. Я був військовим, але у СКА Вінниця були створені такі умови, що ми не стільки несли військову службу, скільки займались волейболом. Це була справжня професійна команда з дворазовими (на день) тренуваннями й виступами на високому рівні.

 

Першим моїм значущим здобутком – була «бронза» юніорського «Чемпіонату Збройних сил СРСР-1973» у складі юніорського складу – так званої «солдатської» команди СКА Вінниця. Мене у волейбольних колах Союзу помітили, бо я отримав номінацію «Кращий зв'язуючий». Слід зазначити, що конкуренти у мене були – відомі волейболісти з таких команд, як ЦСКА Москва, СКА Ростов-на-Дону, СКА Баку тощо. Саме цей виступ вважаю для себе дебютом у великому волейболі.

Після чемпіонату мене викликали до молодіжної збірної СРСР, у складі якої ми готувались до виступу у молодіжному чемпіонаті Європи. Та, за різних обставин я на «Європу» так і не поїхав. Однією з таких причин було те, що Михайло Лазебник не хотів цього. Він боявся, що мене «заберуть» у одну з команд тодішньої «Вищої ліги». Він не хотів мене віддавати.

У тому ж таки 1973-му я продовжив службу в радянській армії по контракту на позастрокову службу. Я став повноцінним членом вже не «солдатської» команди – своєрідного дубля вінницького СКА, а вже так званої «команди прапорщиків». Тоді якраз з неї пішли такі визнані майстри, як Микола Томін та Володимир Павленко. Я дуже вдячний цим волейболістам, які дали мені багато знань, порад, як зв'язуючому. Мені пощастило стояти на одному майданчику з такими майстрами…»

 

(далі – буде)

 

Олександр Мазан, 8 червня 2025 року