‹ Назад

БОРИС ЛЕЩЕНКО. «ПОБАЧИТИ БИ ЖЕНЬКУ НАЯВУ!...»

 

Сьогодні хочеться презентувати вам черговий вірш метанівчанина Бориса Лещенка. Цього разу у ньому проглядуються якісь особистісні нотки. Цей вірш увійшов до першої збірки поезії Бориса Олексійовича «А як Метанівку видно!», яка готується до виходу за підтримку відомого громадського об'єднання «Ми – вінничани!»

 

 «ПОБАЧИТИ БИ ЖЕНЬКУ НАЯВУ!…»

 

Тут народився я і ріс,

В селі прийшло життя моє.

Як коло СУри верболіз

Коріння в нім пустив своє.

 

Найкращу жінку тут зустрів

Побрались тут, звели і хату.

Тут народили двох синів,

ПочАли долю тут крилату.

 

Зростали діти наші тут,

Тут вчились, по землі ходили.

Всі знали добре свій маршрут,

Село і землю тут любили.

 

Так пролітали дні й рокИ,

Не бУло часу їх лічити.

Ми разом прожили два вІки,

В останньому – життя скінчити.

 

«Дісталось» «половиночці» моїй

Не знаю – скільки жити тут мені –

У хаті цій привітній і своїй,

В яку я вріс, як в поле зерня…

 

Тут все своє – привітне і святе.

Тут стіни – рідні, дорогі і милі.

ГорОд – в картоплі, літом зацвіте,

Все обробляю, хоч й роки похилі.

 

Весной під хатою акація цвіте –

Духмяний запах розриває груди,

А зверху й знизу – горіх росте,

Та виноград й шовковиця повсюди.

 

Рожевий абрикосів ніжний цвіт

І яблуневий – білосніжно білий,

І наша кладка, що в ставку стоїть,

Трава зелена, краєвид мій милий.

 

Ті верби, в жовтім цвіті, над ставком,

Коріння їх з роками все вода підмила.

Неначе хоче скинути їх у ставок.

Спокійна й тиха, а яка ж при вітрі сила!

 

Тумани білі - восени густі -

По той бік ставу нічого не видно.

Це було і не раз в житті,

Коли на кладці тій рибачив.

 

Весною чув зозулю на вербі –

Вона мені роки кувала.

Тепер я згадую в журбі,

Як жінка на сніданок звала.

 

В хаті своїй так і живу,

Шукати пари?... Вже не треба…

Побачити би Женьку наяву!

Щоб можна – прихилив до неї небо!

 

Життя це скінчиться колись…

Ніхто не знає – у якій порі!

Часи щасливі ті, що разом провели!

Та знає це лиш той, що на горі!

 

Метанівка, 18 жовтня 2022 року

 

Олександр Мазан, спеціально для «Нашої Метанівки», 9 січня 2025 року