‹ Назад

Періодично перелистую свої матеріали десятирічної давнини. Тоді – у 2014-му – мій рідний Лисичанськ з 3 травня по 22 липня був окупований російськими загарбниками, а цю окупацію ми стидались назвати війною. Але у Лисичанську висіли російські прапори, під якими такий покидьок, як Олексій Мозговий створив «Лисичанську народну республіку», але через декілька днів російські «ляльководи» зрозуміли, до чого доведе «парад республік», і надавали колишньому «пєвчєму» однієї з церков московському патріархату з Нижньої Дуванки на півночі Луганщини Мозговому вагомих «підсрачникоів» - вистачить з них і двох «республік».

Я тоді сидів вдома й писав собі тексти, періодично публікуючи їх на сайті нашого з товаришем інформаційного проєкту «Лисичанський Наблюдатель». Відповідні служби «ЛуганДону» мали би відслідковувати інформаційний простір навколо, але одвічна проблема росії – «дуракі і дарогі» - заважали цим службам, як тому «…йовому танцору» та рятувала нас від «падвала». Тому в окупованому Лисичанську 19 травня 2014 року з-під пера українського журналіста Олександра Мазана вийшов такий собі текст (російською) під назвою «РОСІЙСЬКІ МАТЕРІ ВЖЕ ОТРИМАЛИ ПЕРШУ «ПОХОРОНКУ» З  «НАВЧАНЬ» НА УКРАЇНСЬКОМУ КОРДОНІ», датовану 11-м травня 2014-го такого змісту:

«Нещодавно російські інтернет-портали повідомили про страшну загибель відразу трьох росіян на російській землі під час так званих «навчань» російських збройних сил безпосередньо на кордні з Україною в районі Луганськ-Краснодон Ростовської області росії. По дорозі Шахти-Новочеркаськ Ростовської області РФ у напрямку кордону з Україною пересувалась колона російської армії. Хоча колону супроводжувала ВАЇ (військова автоінспекція), інтервал руху в колоні грубо порушувався. Результатом таких «маневрів» сталось зіткнення двох російських БТРів (бронетранспортерів на колісній ході), один з яких від удару об другий вискочив на зустрічну смугу руху дороги, якою мирно пересувався мирний російський «жігульонак» ВАЗ 2105, за кермом якого знаходився 76-річний водій, а поруч сиділа його жінка такого ж віку – мешканці одного з найближчих «насєльонних пунктав» Ростовської таки ж області. Фото російських джерел демонструють купу металолому, на яке перетворився «жігульонак», заживо схоронивши у собі російське подружжя. Удар БТРа по «жигульонку» був такої сили, що загинув і механик-водій російського БТРа, а його екіпаж та «десант» отримали важкі ушкодження, про що російське джерело повідомляє з посиланням на один з військових шпиталів Ростовської області.

Таким чином, ще до офіційного вторгнення в Україну у 2014-му на російській землі загинув перший російськиій військовослужбовець та були поранені інші. Загинуло й підстаркувате російське подружжя, яке ну ніяк не очікувало такого «подвоха» від «захисників «Атєчєства».

Нагадаю, що 83% росіян, у тому числі й батьки загинувшого механіка-водія та розчавлені російські пенсіонери, підтримують(ли) Путіна у аннексії Криму та українського Донбасу.

Олександр Мазан, 11 травня 2014 року, «Свій Погляд», сайт lisichansk.org.ua від 19 травня 2014 року»

Як бачимо, нинішні події у ще одній прикордонній з Україною області росії – Курській – з масовою загибеллю вояків російської армії  - не виняток. Перші жертви Путіна у так званій «СВО» трапились більш ніж десять років тому.

Кажуть, що розумні вчасться на чужих помилках, дурні – на своїх. Десять років тому українськиий журналіст Олександр Мазан під російською окупацією, ризикуючи свободою і, можливо, життям, намагався ще раз нагадати про дві російські «ізвечниє бєди»… дурня у Кремлі та дорогу у Ростовській області.

 

Олександр МАЗАН, 26 серпня 2024 року