‹ Назад

Колись довелось побувати у цьому мальовничому селі, що у нинішній Соболівській сільській територіальній громаді Гайсинського району на Вінниччині. Здавалось, звичайне село зі своїми проблемами та маленькими радощами. Добратись до нього непросто – воно одне з небагатьох на Вінниччині, до яких ще не прокладено асфальтованої дороги. Але, є провідний та мобільний інтернет. І метанівчани, не зважаючи на відсутність дороги, сповна використовують інформаційний простір.

 

Більше чотирьох років тому громадська організація «Наша Метанівка» (погодьтесь, не кожне село Вінниччини має свої громадські організації) заснувала у популярній соціальній мережі Фейсбук однойменну сторінку – «Наша Метанівка». Сам факт того, що сторінка досі не зникла та, не дивлячись на те, що її засновники та адміністратори спеціально не займаються «просуванням» сайту і, власне, особливо не формують тематику ресурсу, заслуговує на повагу та увагу до неї. Підписники залюбки користуються можливістю висловитись та підключитись до обговорення тієї чи іншої теми. Цікаво, що на сторінці абсолютно відсутні матеріали та оголошення побутового характеру на кшталт «Віддам у хороші руки свиноматку» чи «Куплю хряка… бажано – вихованого». Винахідливі метанівчани, які визнають, що живуть у «глухому» селі, створили для «Куплю, продам» окремі ресурси у «Телеграм» та «Вайбері», а на «Нашу Метанівку» «заходять», як-то кажуть, «для душі».

 

Так ось, два місяці тому «Наша Метанівка» урочисто відзначила появу на своєму просторі тисячного (!!!) підписника. Вірніше, підписницю. Навіть оголосили спеціальний приз для «тисячника». Зазначу, - першого «тисячника», бо вже пішов рахунок на другу тисячу підписників. До речі, серед них є підпісники з-за кордону України. Багато й тих, хто вже давно покинув Метанівку, але ментально вони залишаються у інформаційному, принаймі, просторі рідного села. Бо, навіть нинішніх мешканців Метанівки явно менше тисячі. Але… За різними даними, від сорока до п'ятдесяти метанівчан зі зброєю в руках боронять Україну на фронтах російсько-української війни. Є інформація, що вони, за можливості, залюбки «заходять» на «Нашу Метанівку». На жаль, троє з них вже ніколи не «зайдуть» у Метанівку, повернувшись з війни «на щиті»…

Я більше року тому написав декілька текстів для «Нашої Метанівки» і був просто вражений, коли ці простенькі тексти на такому, здавалось би, простенькому ресурсі набирали (й набирають) тисячі переглядів (тисячі!!!) А відеофільми Яни Дімітрієвої, яка на своїх тендітних плечиках утримує всю цю тисячну аудиторію, набирали 17,4 тисяч та 3,8 тисяч переглядів відповідно!!!

 

Знаю, що засновники багатьох інформаційних проєктів активно використовують найсучасніші методи та засоби «просування» свого інформаційного продукту з тим чи іншим успіхом. А чому не вивчити досвід такої собі інформаційної «скромняги», як «Наша Метанівка»? Тут не прочитаєте про «відрізані голови» чи «дохлих собак», про «відрубані дитячі пальці» чи про «крадіїв-мільярдерів», то чому на «Нашій Метанівці» мій текст читають дві з половиною тисячі людей, а на відомому інформаційному ресурсі цей же текст «пробігли очима» 32 «щасливці».

 

У мене відповіді немає! Можливо, хтось з вас за наявності «часу та натхнення» знайде відповідь на це питання?

 

А тим часом, поки я пишу ці рядки, у Метанівці народжуються діти (невдовзі хочу розповісти вам про унікальну родину ще молодих метанівчан, які виховують восьмеро дітей!!!), трохи більше сімдесяти юних метанівчан ходять до місцевої школи (а це не просто – зберегти «малочисельну» школу у сучасних умовах), «донатять» на українську армію, розбудовують місцеві історичні пам'ятки, вирощують хліб й до хліба, пишуть вірші та співають, пьють горілку… та спілкуються у «Нашій Метанівці».

 

Олександр МАЗАН, 1 жовтня 2024 року