‹ Назад

 

Новий проєкт «ІМЕНА» з Олександром Мазаном» відкривається матеріалом до 75-річчя відомого письменника, поета та краєзнавця з Ладижина на Вінниччині Петра Войта. Народжений у Метанівці нинішньої Соболівської сільської територіальної громади Гайсинського району Вінниччини Петро Войт, за його зізнанням, писати літературні тексти почав досить пізно – у 2017-му. Нині він не тільки член Національної спілки письменників України, а й заступник голови «Історичного клубу «Гіпаніс» у Ладижині. Ці два його захоплення втілюються у історичні нариси, один з яких – «Скіфські вали» - я пропоную вашій увазі.

 

ПЕТРО ВОЙТ. «СКІФСЬКІ ВАЛИ»

«Коли і для чого наші древні предки почали будувати паркани й загородки? Якщо ти – кочівник і кибитка з домашнім скарбом та сімейством котиться вслід за табунами коней на пасовиська, то ніяка огорожа не потрібна. Хіба що сторожові собаки мають відганяти вовків, щоб «не різали» худобу. А коли будував дім і засіяв зерном лан навколо житла, то огорожа вкрай необхідна. І не лише від звірів, а й від своїх братів-кочівників, які не цуралися грабунку.

Всяка найважливіша подія, яка потім змінить Світ, починається з чогось маленького, ніби й непомітного… Як ото камінчик, що покотився зі схилу гори, за яким почнеться обвал чи схід снігової лавини. Щоб перетворити кочовий народ в осілий й займатися землеробством, мала б бути дуже вагома причина…

…Відкинувся полог шатра і вождь племені, притримуючи рукою малахая, крикнув дружині, яка поралась неподалік:

- Ахче, збирайся… Поїхали…

- Куди поїхали?

Наша пра-пра-прабабуся, уперши руки в боки, як це роблять й нинішні українки, виразно додала:

-Іди ти в с…аку… Уже морда опухла від хмільної бузи і діла тобі немає до дітей та до всього табору. Худоба пасеться і множиться, в річці повно риби, в лісі – звірини…Он діти, як горобці, дерева обліпили та ласують вишнями. Я грядки посадила – скоро вже врожай збиратиму. Просо для твоєї бузи дозріває… Живи та радій! А ти тягнеш нас у степ під сонце палюче, де лише суслики на поживу. Чим я дітей годуватиму? Наплодив купу, а як годувати, я маю думати? Не поїду з цього міста нікуди – тут будемо жити. А ти хочеш блукати – дорога перед тобою…

Арче рішуче махнула рукою на схід сонця.

Вождь почухав руків'ям камчі потилицю й скочив на коня. Шмагонув камчуком бідолашну тварину, яка нічим не завинила й погнав у Степ. Ніколи такого не було і не буде, щоб жінка чоловіком керувала…

Та, як показує історія, він був не правий, бо, згодом колишні кочівники осіли на землі біля чарівної річки Мирки і започаткували наш рід Оріїв, хліборобів, гречкосіїв. А щоб убезпечитись від хижого звіра та недобрих людей, побудували паркан навколо Городища.

Степовики не вміли працювати з деревом, то замість паркану насипали земляні вали. Високі, надійні. На паркан це зовсім не схоже, але роль та ж сама… З часом городище назвали Немирівським, а вали – Скіфськими…

Згідно зі скіфською міфологією народ мав три коліна:

 

ПАРАЛАТИ розмістилися на Борисфені (Дніпрі).

АВХАТИ – на Гіпанісі (Південному Бузі).

КАТІАРИ та ТРАСПІЇ – ближче до Тирасу (Дністра).

У кожної народності ймовірно було декілька фортець.

У ТРАСПІЇВ – городище в Григорівці, Дарабані та Поливаному Яру.

У КАТІАРІВ – городища Немирівське, Северинівське та Якушинецьке.

АВХАТИ мали три городища біля Києва – між Дніпром та Россю та біля Тясмина.

 

Всі чотири СКОЛОТСЬКІ (за Геродотом) племена археологічно об'єднані в єдину лісо-степову землеробську культуру.

Після перемоги над перським царем Дарієм в 500-х роках до нашої ери (за Геродотом) цар Скіфії Арістін повелів зібрати по одному наконечнику стріли від кожного воїна, щоб дізнатись кількість війська, а потім з цього металу вилили чашу, яка вміщала 60 амфор (12-26 літрів). Вийшла чаша висотою до чотирьох метрів. Її назвали «Чашею Арістіна» і установили у священному центрі Скіфії – Екзампії. За дуже приблизними оцінками (різна вага наконечників стріл та місткість амфор) скіфів було від шести до дванадцяти мільйонів. Дуже могутньою була Скіфія і щоб її завойувати вороги шукали «Чашу Арістіна», в якій, нібито, й була сила цього народу.

Шукають до цієї пори, не розуміючи, що сила наша – не в чаші, а в землі, на якій живемо, воді, яку п'ємо, повітрі, яким дихаємо. І покорити вільний народ нікому не дано.

Цар Дарій, зрозумівши силу скіфів, утік, не вступивши до бою. Але це його не врятувало. Він зазнавав одну за одної поразки і, врешті, втратив і царство, і життя.

Надіємось і сподіваємось, що ця історія повториться і з московською ордою…»

 

Цей нарис нещодавно був опублікований у газеті «Ладижин – Нове місто» №32-29 серпня 2024 року. А проєкт «Ukrainer» зняв відеофільм про «Скіфські вали», який я і пропоную вам переглянути за таким посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=cNqWa-Dq-0k&t=2s.

 

Олександр Мазан, 1 вересня 2024 року