‹ Назад

«ВОЛЕЙБОЛЬНА ВІННИЧЧИНА» В ЛЮДЯХ, ПОДІЯХ ТА ФАКТАХ» (випуск 23 (120))

ОЛЕКСАНДР БОНДАРЕНКО – ЛЮДИНА ВОЛЕЙБОЛУ

 

 

Олександр Бондаренко – це справжня ОСОБИСТІСТЬ у вінницькому волейболу. Людей такого масштабу у нашому волейболі можна сміливо перерахувати на пальцях однієї руки. Олександр Юрійович досяг великих успіхів у був спражнім та авторитетним фахівцем у всіх тих «іпостасях» волейболу, до яких він був долучений протягом усієї свої спортивної кар'єри: від волейболіста молодіжної команди СКА Вінниця до віце-президента ВК «МХП-Ладижин». На жаль, два роки тому Олександр Бондаренко, який звик перемагати на волейбольному майданчику, не зміг здолати тяжку хворобу, яка забрала його у інші світи. Але й помер він, можна сказати, на майданчику – під проведення чемпіонату України серед ветеранів у Хмельницькому 7 червня 2023 року.

 

Цими днями вийшло багато матеріалів про Бондаренка, але у цьому матеріалі хотілось би якось сконцентрувати у невеличкому тексті все його волейбольне життя. А розпочалось воно у Черкасах у 1953 році, де Олександр Бондаренко народився і почав займатися волейболом у місцевій ДЮСШ. Можна сказати, що Олександрові пощастило, бо він потрапив до рук такого знаного фахівця, як Ю.М.Більман, який підготував цілу плеяду майстрів волейболу, включаючи й олімпійських чемпіонів. Саме Більман не тільки навчив Олександра азам гри, а довів його майстерність до того рівня, коли Бондаренко був готовий грати на професіональному рівні. Більман рекомендував волейболіста Бондаренка заслуженому тренерові України Михайлові Лазебнику до команди СКА Вінниця. Життя показало, що переїзд Олександра Юрійовича до Вінниці став для нього та й для усього вінницького волейболу вікопомною подією.

 

У 1973 році молодіжний СКА Вінниця з Олександром Бондаренком у складі виграє «бронзу» «Чемпіонату Збройних Сил СРСР» серед молодіжних команд, а сам Бондаренко отримав приз «Кращому зв'язуючому». Це був перший титул Олександра Юрійовича та й вінницького волейболу взагалі. Якось так випало, що успіхи Олександра Бондаренка та СКА Вінниці з тих пір співпадали та відбувались все частіше. На чемпіонаті талановитого юнака помітили провідні фахівці тодішнього радянського волейболу. Олександра запрошують до молодіжної команди ЦСКА Москва – найсильнішого на той час клубу світового волейболу. Паралельно Олександр Юрійович отримує запрошення до молодіжної збірної СРСР, яка готувалась до чемпіонату Європи. Але… з різних причин – не завжди об'єктивних – в остаточний склад на чемпіонат він не потрапив, але перебування у ЦСКА та всесоюзній «молодіжці» не пройшли дарма.

 

У 1974-му, коли Олександр Бондаренко повернувся вже до основного складу СКА Вінниця і з молодою «зв'язкою» команда Михайла Лазебника та Миколи Томіна «команда прапорщиків» починає колекціонувати різноманітні трофеї.

1974 та 1975 роки – «бронза» «Чемпіонату Збройних Сил СРСР», де вінничани, які ще не грали навіть у «Першій лізі» союзного чемпіонату, на рівних змагаються з вищоліговими ЦСКА Москва та СКА Ростов-на-Дону.

 

У 1976 році СКА Вінниця вже готовий був перемагати грандів радянського волейболу. У «Кубку СРСР-1976» вони спершу перемагають у груповому турнірі, що відбувся у Вінниці, у тому числі - переможця Єврокубка – луганську «Зірку» й інших суперників. Продовжили переможну ходу вже на півфінальному турнірі у Севастополі, вигравши путівку до всесоюзного «Фіналу чотирьох» у Сочі. Під палючим сонцем вінничани здолали четверту на той час команду Союзу – «Динамо» Москва. Ціною цієї перемоги була травма провідного нападника СКА Вінниця Анатолія Вікуліна… Зламалась зв'язка Бондаренко-Вікулін, яка наводила жах навіть на олімпійських чемпіонів, яких вистачало у складі команд-суперників. Та навіть у такому складі наймолодша команда Кубка СРСР-1976 (середній вік СКА Вінниця у «Фіналі чотирьох» складав 23 роки) гідно билась проти дворазового володаря Кубка СРСР та срібного призера чемпіонату СРСР – ростовського СКА, поступившись 2:3 та вищоліговому одеському «Чорноморгідробуду» - 1:3. В результаті – «бронза» з «золотим» відблиском, яку з чорноморського узбережжя на береги Південного Бугу привезли: Олександр Бондаренко, Олександр Беспалий, Валерій Білега, Анатолій Вікулін, Леонід Моргаєв, Василь Пастушенко, Олександр Селезньов, Дмитро Янюк та тренери Михайло Лазебник та Микола Томін. Всі вони отримали звання «Майстер спорту». Сам Олександр Бондаренко так оцінив свій та командний успіх у Сочі: «Я здобув велику кількість нагород за свою спортивну кар'єру, але найбільш значущою була бронзова медаль «Кубку СРСР-1976» та значок «Майстер спорту».

 

На цьому фоні якось вже тьмяніє навіть «золото» «Чемпіонату Збройних Сил СРСР-1976», яке, втім, заклало підвалини майбутнього вже міжнародного титулу.

 

У 1977-му на СКА Вінниця став базовою командою для формування «Збірної Збройних Сил СРСР» для участі у так званій «Спартакіаді дружній армій країн ВД». Сучасною термінологією це називається «Військові Ігри країн Східної Європи», де суперниками вінничан (армійське керівництво таки розбавило склад вінничан двома «посланцями» з ЦСКА, які, втім, лише «гріли лавку») були такі монстри європейського волейболу, як тодішній володар Кубка європейських чемпіонів «Дукла» Ліберець з Чехії, «Гонвед» Будапешт, ЦСКА Софія, «Стяуа» Бухарест. Всі вони були армійськими командами, були чемпіонами своїх країн і вдало виступали у єврокубках, складали основи своїх національних збірних. Турнір відбувався у Бухаресті. Вінничани впевнено долали всіх свої суперників, включаючи зіркову «Дуклу». У фіналі мали вийти на майданчик проти господарів – бухарестської «Стяуа». Коли команда готувалась до матчу, то до роздягальні зайшов посол СРСР у Румунії… Він почав з того, що Румунія пережила важкий землетрус, наша дружня країна потребує підтримки, народ Румунії хоче радощі від перемоги своєї команди… Десь у інших текстах розповім про це детальніше, а сьогодні лише констатую той факт, що військова збірна СРСР поступилась у фіналі румунам і отримали срібні нагороди, які…. Високо оцінило керівництво Міноборони та навіть тодішнє партійне керівництво союзу. Та звання «Майстер спорту міжнародного класу» вінничанам не присвоїло, бо формально вона належало лише переможцям.

 

Сумна й одночасно радісна подія для СКА Вінниця й нашого героя, бо вона була вершиною на міжнародній арені.

У цьому ж році СКА Вінниця виграв «Першу лігу» союзного чемпіонату та здобув – єдиний раз у своїй історії – право зіграти у «Вищій лізі».

 

У 1986 році Олександр Бондаренко розпочинає свою тренерську кар'єру – йому довірили керувати дублем СКА Вінниця – «солдатською командою».

 

У 1993 році за підтримки тодішньої обласної адміністрації та відомого підприємця Василя Перебенди у Тростянці на Вінниччині створюється амбітній волейбольний проєкт - «Надбужжя», куди головним тренером запрошується Олександр Бондаренко. Напружена й плодотворна робота привела до результату – 2000 року «Надбужжя» Тростянець з тренером Олександром Бондаренком виграє «Першу лігу» й здобуває путівку до «Вищої ліги» «Чемпіонату України». Це був перший трофей у тренерський кар'єрі Олександра Юрійовича. На жаль, подальшого розвитку «Надбужжя» не отримало.

Та тренерські здібності Олександра Бондаренка не залишились непоміченими й у 2001-му він отримав запрошення очолити «Новатор» Хмельницький, який виступав у «Вищій лізі» національного чемпіонату. Тренер Бондаренко та його «Новатор», у складі якого було багато вінничан, кілька разів виграють «бронзу» та «срібло» «Вищої ліги», але… амбіцій керівників тодішнього «Новатору» на «Суперлігу» теж не вистачило.

 

У тренерській кар'єрі Олександра Бондаренка виникає нова сторінка – він очолює провідну жіночу команду Вінниці й при обмежених фінансових ресурсах виводить команду до провідної «шістки» національного чемпіонату.

 

Повернення Олександра Юрійовича у чоловічий волейбол приносить йому та вінницькому волейболу найвищий успіх в в історії – бронзові медалі «Суперліги» «Чемпіонату України-2017». Як бачимо, Олександр Бондаренко, як тренер, приводив свої команди до медалей у всіх лігах національного чемпіонату.

 

Можна сказати, що Бондаренко, як тренер, працював до останніх своїх днів. Наприклад, у 2023-му він тренував молодіжний склад «МХП-Ладижин» і одразу п'ятеро його вихованців вже восени і вже без самого Олександра Юрійовича поповнили основний склад провідної вінницької команди у «Суперлізі». Останні роки він займав посаду віце-президента клубу та відповідав за молодіжний напрямок.

 

Є ще одна потужна «іпостась» волейбольної кар'єри Олександра Бондаренка – ветеранський волейбол.

 

Розпочну з того, що «Книга рекордів Гіннеса» просто плаче та ніяк не може занотувати світове досягнення нашого героя – Олександра Бондаренка. Справа у тім, що Олександр Юрійович – чемпіон світу серед ветеранів у п'яти різних вікових категоріях (!!!) Він ПОСЛІДОВНО зі збірної ветеранів України вигравав Всесвітні Ігри ветеранів спорту у вікових категоріях «40+», «45+», «50+», «55+» та «60+»… Він у складі збірної ветеранів України двічі (!!!) перемагав росію у їхньому Кубку Президента у «золотоголовій» (1993, 1994), після чого організатори відмовились цей турнір проводити.

 

Численних нагород Олександр Бондаренко досяг на ветеранських змаганнях в Україні, починаючи зі «срібла» на «Кубку України-1994».

 

Ось такий він був – волейболіст, тренер, віце-президент та просто хороша, талановита та напрочуд інтелігентна людина – Олександра Юрійович Бондаренко!

 

Волейбольна спільнота Вінниччини два роки виношувала ідею організації та проведення «Меморіалу Олександра Бондаренка» - турніру на честь МАЙСТРА! І ось ця ідея, схоже, знаходить своє втілення – у Вінниці відбудеться «Меморіал Олександра Бондаренка-2025»!

 

Олександр Мазан, 13 червня 2025 року