МАРІЯ ГЛУХИХ. «50 РОКІВ ТРЕНЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ!!!» (частина 2)
«Спортивне Поділля. Волейбол» вже поавідомляв про неординарну подію у житті величезної волейбольної спільноти України – цими днями заслужена тренерка України Марія Глухах («Вінницька обласна СДЮСШ-Жмеринка») святкує разом з нами своє перше 50-річчя тренерської діяльності у волейболі. Саме у волейболі, бо у її багатющій спортивній кар'єрі потужно присутній й інший вид спорту, але про то – пізніше. Поки волейбольні та спортивні чиновники думають про те, як відзначити таку подію, хочу нагадати про деякі віхи її тренерської біографії.
Зокрема, рівно десять років тому – у липні 2015-го – у завжди дружній нам Латвії (колись розповім про цю «дружність», яку я відчув на власній… спині… у рижському «Шпортхаллє», коли взимку 1986-го наважився вболівати за українську «Іскру» Луганськ проти їхньої «Аврори») відбувався юнацький (U-18) «Чемпіонат Європи-2015» з пляжного волейболу. Тоді у складі української збірної на балтійському пісочку засяяв талант Дмитра Вієцького – звичайного 17-річного хлопця (якщо можна вважати «звичайним» хлопця зі зростом 202 см) зі Жмеринки на Вінниччині, яку тоді багато хто знав лише по юмористичним «Міс Жмеринка». Вихованець тодішньої тренерки «Жмеринської ДЮСШ» Марії Глухих зі своїм партнером «догрався» до європейського «срібла» та звання «Майстер спорту». Ще треба пошукати в історії подільського волейболу відповідний або кращий «аналог» «наймолодшого волейбольного «Майстра спорту».
Як не дивно, але громіздка та неповоротка державна спортивна бюрократична машина спрацювала досить швиденько і першій тренерці Дмитра Вієцького – Марії Юріївні Глухих - було присвоєно звання «Заслужена тренерка України», з першим десятиріччям якого ми з вами і поздоровляємо нашу ювіляршу!
Чи можна, хоча би за формальними ознаками, вважати «срібло» Дмитра Вієцького, який останнім часом «загубився» у світовому волейбольному просторі, що навіть всюдисущий «VOLEYBOX» не в змозі його відшукати, - піком тренерської кар'єри Марії Юріївни? Ввважаю, що – ні. Але про це – у наступній частині цього «ювілейного» дослідження.
Олександр Мазан, 3 вересня 2025 року
