Професія «Ламповщиця» на вугільній шахті є однією з найменшоплачуваних та – одночасно – однією з найбільш поважних. Їх – цих дівчат та жіночок, що видають шахті лампи (у часи моєї молодості їх називали «глазки» («глазок»)) взамін «жетону» знають всі, хто спускаються туди – в шахту. Шахтарська лампа – це неодмінний атрибут шахтаря, без якого ніхто там – під землею, не зможе працювати. Ламповщиці видають їм лампи – маленькі джерела світла – щоби шахтарі дали світло всім нам, бо видобути в шахті вугілля потім на ТЕС, ТЕЦ перетворюється на СВІТЛО та електроенергію в більшому сенсі цього слова.
У шахтарських селищах, де я виріс, «глазки» були чи не в кожній родині. Тож «шахтарська лампа» і її «чарівниці» - «ламповщиці», у чиїх руках і народжується СВІТЛО – це не просто так. Це - символ шахтарської праці!
Тому в День шахтаря (остання неділя серпня) просто гріх не згадати «хранительниць» (вибачте за мою донбаську) СВІТЛА – українських «ламповщиць».
Це фото я зробив у 2015-му на «Шахті ім. Дмитра Мельникова» ВАТ «Лисичанськвугілля» у Лисичанську – «Колисці Донбасу». Я тоді працював очільником прес-служби «Лисичанськугілля» і, звісно, працював під час візиту тодішнього міністру енергетики та вугільної промисловості України на провідну шахту «Лисичанського кам'яновугільного району» Донбасу. Супроводжуючі міністра (чесно кажучи, вони тоді змінювались, як рукавички, то я одразу і не згадаю його прізвище, але точно пам'ятаю, що генеральним директором ВАТ «Лисичанськвугілля» у другій своїй каденції був В'ячеслав Теросипов), я просто не міг пройти мимо цих чарівних жіночок і «клацнув» їх.
Якимось чудом я зміг вивезти з Лисичанська під час евакуації 2022-го жорсткий диск з тодішнього компа. Нещодавно переглядав його й знайшов цю світлину. На жаль, у сумбурі міністерського візиту не записав прізвищ та імен цих «шахтних мадон», але…
Вони заслуговують на те, щоби сьогодні – на День Шахтаря і сьогодні – у День Лисичанська – представити вам цю світлину, цих ЛАМПОВЩИЦЬ!
Олександр МАЗАН, 2 вересня 2024 року
