‹ Назад

85 років тому – 29 жовтня 1939 року – у Донецьку (тодішньому Сталіно) народився майстер спорту, заслужений тренер України з волейболу, заслужений працівник фізичної культури та спорту України (1990) Віктор ФЕДЮШИН – відома та значима особистість в українському волейболі. Сьогодні у це важко повірити, але протягом 18-ти років (!!!) Віктор Петрович – представник України – займав високу посаду у ієрархії волейболу та всього спорту колишнього Союзу – державного тренера СРСР з волейболу. І це в часи (1973-1991) махрової радянщини та тотального домінування росії на просторах 1/6 частини світу. Власне, перебування донечанина за походженням та киянина за місцем своєї волейбольної та життєвої діяльності на посаді держтренера СРСР завершилась з крахом того самого СРСР – у 1991 році. Всі ці 18 років Віктор Петрович Федюшин також займав посаду члена президії «Федерації волейболу СРСР», як міг, захищав інтереси українського волейболу на всесоюзній спортивній арені з тотальним, повторюю, домінуванням росії. Як результат – на українській Донбас – батьківщину Віктора Федюшина – українські клуби – «Зірка» Луганськ та «Іскра» Луганськ привезли європейські кубки, а донецький «Шахтар» забив останній цвях у кришку труни радянсько-російського волейболу, вигравши заключний в його історії чемпіонат, який фінішував у 1992 році. Українці в цей час вигравали титули у складі різних збірних СРСР на світових та європейських майданчиках, на українських майданчиках проводились престижні турніри. Відзначу такий факт, що рішення про участь повного складу вінницького СКА під прапором збірної Збройних сил СРСР у так званій «Спартакіаді дружніх армій» за участі країн тодішнього Варшавського договору у 1977 році, де українці здобули «срібло», приймалося не тільки керівництвом армійського спорту Союзу, а й з урахуванням позиції держтренера Федюшина.

 

Цілком зрозуміло, чому саме Віктор Федюшин став першим президентом незалежної «Федерації волейболу України» і зробив перші й найважливіші кроки в історії становлення українського волейболу.

15 років тому – у 2009-му – у Київі вийшла книга «Український волейбол. Здобутки та сьогодення», яку можна вважати однією з волейбольних енциклопедій українського волейболу, пише, що Віктор Федюшин свою ігрову волейбольну кар'єру розпочав у київському «Медику» (ДСТ «Спартак») наприкінці 1950-х. Тоді ж він був включений у склад юніорської та молодіжних збірних СРСР (1956-1961), а з 1960 року був зарахований до київського «Локомотива».

 

Згодом Віктор Петрович спробував себе у тренерській справі. Він тренував хорватські «Дубровник», «Младост» Загреб, «Нове Місто» (1991-1996). З «Младістю» він поступово вигравав путівку до півфіналу Кубка Європи, фіналу, а у 1995-му й виграв Кубок європейської федерації волейболу – другий за значимістю титул у європейському клубному волейболі.

 

Віктор Федюшин паралельно виступав у ветеранських змаганнях, де у складі національної ветеранської збірної України вигравав титули чемпіона світу-2000 та 2004.

 

Європейська ветеранська волейбольна спільнота саме вихідцю з українського Донецька довірила очолити «Європейську асоціацію ветеранів волейболу» (2003), і Віктор Петрович гідно працював на цій посаді багато років, які, до речі, стали найбільш успішними для українського ветеранського волейболу у плані досягнень на світовій арені.

 

Українська держава теж звернула увагу на діяльність Віктора Федюшина і у 1993 році довірила йому посаду уповноваженого України у Хорватії (1993), коли Україна ще не мала повноцінного дипломатичного представництва у цій важливій європейській країні.

 

Віктор Федюшин нагороджений численними державними нагородами, почесними грамотами тощо. Український волейбол має пишатися такими своїми представниками!

 

Бажаємо Віктору Петровичу здоров'я та натхнення!

 

Олександр Мазан, за матеріалами «Український волейбол. Здобутки та сьогодення» (Київ, 2009), 29 жовтня 2024 року