Іноді стає соромно, що ти працюєш-працюєш у певній сфері, все-все про всіх-всіх знаєш (так здається), а потім перед тобою сидить людина і розповідає такі речі, про які ти й не здогадувався… Саме так зі мною сталося, коли у Корделівці (Калинівська міська територіальна громада) зустрівся з 78-річним «ТРЕНЕРОМ». Володимир Антонович Благій зовні справляє враження такого собі вчителя фізики або історії. Важко розгледіти у ньому колишнього вправного волейболіста у тому розумінні, яких ми їх знаємо тепер. Але у ньому одразу проглядається величезний життєвий досвід, якась така мудрість, притаманна тільки сільській людині… Він мене знає вже давно за публікаціями та відеотрансляціями на «Волейбольній Вінниччині» (я неодноразово у своїй журнілістській кар'єрі помічав, що мої співрозмовники, яких я бачив та спілкувався вперше, вважать мене ледве не старим знайомим), тому наше спілкування відбувається легко і невимушено. Володимир Антонович приніс з собою цілий домашній «музей» з унікальними артефактами його волейбольного життя: світлинами, газетами, грамотами тощо. І розмова будувалась саме навколо того чи іншого «джерела». Дійшла черга до «майстрів спорту»…
- Володимире Антоновичу, невже у селі можна виховати «Майстра спорту»… навіть трьох?
- Виявляється, можна… Але ж для цього потрібно багато працювати (а я працював тренером більше сорока років), любити свою справу, вміти розгледіти у звичайному сільському хлопчикові майбутній талант. А талантів на селі завжди вистачало. Важливо також було не просто «знайти» такого хлопця (чи дівчинку), а й закласти необхідний фундамент підготовки, дати йому ту саму «школу», щоби мої колеги вже у дорослому волейболі, отримавши до рук цей талант, зробили ту саму ювелірну роботи по «огранці» його, перетворивши у справжній «діамант». Можна сказати, що мені у деякій мірі пощастило, що той же Сергій Дорош прийшов займатись до мене, але так щастить далеко не всім.
- Про Сергія Дороша ми ще поговоримо, бо ми його добре знаємо, а ще які «майстри» вийшли з Корделівки?
- Можу назвати того ж Олександра Чуйка. У складі нашої команди, а ми представляли «ДЮСШ Калинівського району», яка була призером «Чемпіонату Вінниччини» серед юнаків 1996 року народження, грав Олександр Чуйко. Його після тої першості запросили до збірної Вінниччини серед хлопців 1996 року народження, яка, у свою чергу, стала призером національної першості. Але… він був талановитим і різнобічним спортсменом й вибрав для себе такий вид спорту, як регбі, де Олександр Чуйко зробив собі хорошу кар'єру, виграв чемпіонат України, грав у національній збірній, став «Майстром спорту»… Я гордий з того, що підготував призера юнацького чемпіонату України з волейболу і ця підготовка стала фундаментом його регбійної кар'єри…
(далі – буде)
Олександр Мазан, 19 грудня 2024 року
